Будинки без вікон і цілодобова пропоганда: подорож у Північну Корею

Повідомляє studway.com.ua 26.10.2018 11:17

Фото з мережі Інтернет

КНДР і Південна Корея вперше за 16 років розміновують прикордонну зону. Така акція стала можливою внаслідок відлиги у відносинах Пхеньяна й Вашингтона. З 1953 року фактичний кордон між двома Кореями пролягав через селище Пханмунджом, де відбувалися всі офіційні зустрічі й переговори дипломатів. Адріан Бігун – історик українського походження зі США, який вчить англійської студентів Українського католицького університету. Три роки тому відвідував Пханмунджом і розповів, як виглядала демілітаризована зона до потепління відносин між державами.

Адріан потрапив на Корейський півострів три роки тому. Тоді він поїхав відвідати свого брата, який учителював у Південній Кореї понад п’ять років. Адріан завжди цікавився Південно-Східною Азією, тому, коли потрапив на півострів, захотів побувати всюди, зокрема і в Північній Кореї.

«Мій брат жив у місті Теджон. Воно доволі велике за виміром Кореї, проте сама країна – розміром, як штат Каліфорнія. Я був у брата в гостях, і він хотів, щоб ми грали в бейсбол і ходили по музеях, проте я сказав йому, що мені було б цікаво відвідати демілітаризовану зону», – розповідає Адріан.

Чоловік почав шукати в інтернеті можливість потрапити до зони розмежування. Згодом знайшов контакти американських військовослужбовців, які дислокувалися в ДМЗ, і зателефонував їм.

«Я сказав, що я історик і вивчаю Азію. Під час розмови із солдатом я наголосив, що маю гроші. Ми домовилися про те, що я можу потрапити на закритий простір демілітаризованої зони, за що маю заплатити дві тисячі доларів», – згадує Адріан.

Зустріч із військовим відбулася за 70 кілометрів від ДМЗ. Перш ніж Адріан з братом дістався селища Пханмунджом, що розташоване в ДМЗ, вони мали минути безліч блокпостів. Історик розповідає, що вони наближалися до кордону під звуки сирени цивільної оборони, тому що в бік Півдня з КНДР летіли ракети:

«Попри те, що атмосфера в демілітаризованій зоні була дуже напружена, я був радий туди потрапити. Я прагнув побачити комуністів на власні очі, почути психоделічну пропаганду, подивитися, як вони живуть, і дізнатися більше про їхні цінності. Це був доволі божевільний задум, проте мені було дуже цікаво, бо через те, що про КНДР обмаль інформації, пересічному американцю вона здається примарою».

Викладач каже, що хотів показати своїм студентам: антиутопія дійсно може існувати.

«Безпосередньо до Північної Кореї можна потрапити через Китай, але це дуже небезпечно: американця, який зірвав плакат у Північній Кореї, закатували. Звісно, я хвилювався, що мене може спіткати його доля, але я історик, і мені подобаються таємниці. Мені сказали, що я не можу ні до чого доторкатися й брати із собою до ДМЗ. Для мене це було справжнім викликом, бо я не міг збагнути, чому я не міг нічого привезти із собою. А якби я хотів показати, як у КНДР добре?»

За словами Адріана, Північна Корея демонструє тільки те, що вона хоче, аби бачили спостерігачі.

«Я хотів показати, що не потрапляє до об’єктивів пропагандистів. У демілітаризованій зоні в селищі Пханмунджом є сині одноповерхові будинки. У них зазвичай проходять усі переговори, на яких зустрічаються дипломати. Усередині все дуже напружено та офіційно. Щотижня право контролю ДМЗ надається то північним, то південним корейцям, – каже Адріан. – Проте варто було б сконцентруватися саме на сірому будиночку, що стоїть обабіч. Американські солдати називають його “хатою мавп”. Це місце для відпочинку караулу. Коли ДМЗ переходить під контроль північних корейців, то лише там вони можуть бути безпосередніми. Лише там вони могли зняти кашкет, кричати, вживати алкоголь і щиро радіти. Крім того, це було чи не єдиним місцем, куди солдати КНДР, знову ж таки, відповідно до чуток, могли привести південнокорейських повій. Це здавалося мені дуже символічним».

Колись по обидва боки кордону на 50 кілометрів була буферна зона, де, згідно з міжнародними договорами, було заборонено зосереджувати війська. Однак поки що вона припинила своє існування через кілька смертельних інцидентів, які стосувалися південнокорейських солдатів. Адріан розповідає, що наразі лише американський корпус військових почувається в ДМЗ впевнено.

«Колись солдати обох сторін могли вільно перебувати на цій території. Формально вона залишається демілітаризованою зоною, проте на цей час вона фактично зайнята комуністами. Лише американські солдати мають право патрулювати демілітаризовану зону. Втім, переходити демаркаційну лінію між країнами заборонено, – каже історик. – Ми з братом заплатили американським солдатам, щоб вони супроводжували нас усередині демілітаризованої зони. Виявилося, що ми були не єдиними відчайдухами. До ДМЗ зібралася група з 5 чи 6 охочих, які під контролем військових незаконно перейшли демаркаційну лінію. Ми ходили в горах і безпосередньо на кордоні між Північчю і Півднем».

Адріан каже, що північнокорейські солдати наставляли на них зброю, але їхнє командування не давало наказу стріляти, тому що боялося міжнародного скандалу.

«Ми були з американськими солдатами, тому північні корейці не стріляли. Вони були не такі дурні, щоб розпочинати міжнародний скандал, який мав усі шанси перерости у війну. Нам заборонили на них дивитися, усміхатися, показувати їм якісь жести й фотографувати їх. Проте я підморгував їм і нишком фотографував», – розповідає викладач.

Маршрут історика пролягав зокрема і через північнокорейське село Кіджондон, яке розташоване в демілітаризованій зоні.

«Над селищем на башті розвивався величезний прапор, і ще здаля було чутно піднесену пропагандистську музику. Це був один з найбільших прапорів, які мені доводилося бачити, а музика, за словами солдатів, грала цілодобово, – каже Адріан. – У цьому селі були невисокі кількаповерхові будинки. Однак коли ми підійшли ближче, то виявилося, що в будинків немає нічого, крім фасадів. Це було суто пропагандистське село, де ніхто не жив. Ми не бачили жодної людини в цьому селищі. Музика, прапор, електрика – вони були для нас, для Півдня. Це була цілковита пропаганда».

Потьомкінське селище не єдине визначне місце ДМЗ. За свідченням американської розвідки, на території лінії розмежування розташовано безліч підземних тунелів, які ведуть по той бік кордону, до Південної Кореї.

«Нам показали велетенські викопані шляхи вглиб території Півдня. Вони були такими великими, що через них за годину могло пройти понад шість тисяч осіб з танками. Військові розказали, що таких проходів безліч по всій довжині кордону і розвідка час від часу знаходить нові. Вони закладені на глибині приблизно 50 метрів під землею. Практично всі відстежують американці, але ніхто напевно не може сказати, скільки їх і де вони розташовані», – розповідає Адріан.

Поруч із лінією розмежування тепер ніхто не живе. Колись майже десять тисяч південних корейців працювали разом з північними в демілітаризованій зоні в районі Кесон. Проте наразі співпрацю припинили через постійну напругу в ДМЗ. Одне з таких загострень відбулося понад сорок років тому через дерево, яке заважало огляду.

«Біля Мосту Неповернення, локації, де країни обмінювалися полоненими, розташовувався південнокорейський пост. Неподалік, у тіні дерева, стояв і пост КНДР. Дерево суттєво обмежувало видимість, і тому одного разу солдати Південної Кореї приїхали його обрізати. Проте захисники Півночі неймовірно обурилися, бо, за легендами, те дерево особисто посадив засновник КНДР – Кім Ір Сен. Обурення солдатів КНДР сягнуло такого рівня, що вони вбили солдатів Півдня тими ж сокирами, якими ті хотіли його зрубати, – каже Адріан. – Для того, щоб вирішити проблему, американцям довелося проводити спецоперацію під прикриттям вертольотів. Тепер про інцидент нагадує пам’ятна табличка на пні від дерева».

Тоді ж американці підірвали два пости спостереження КНДР, провели демаркаційну лінію, і солдати Півдня й Півночі офіційно більше ніколи її не перетинали. 28 квітня 2018 року Кім Чен Ин став першим лідером КНДР, який перетнув межу для зустрічі з південнокорейським президентом Мун Чже Іном.

Фото: Адріан Бігун

Опубліковано : 26.10.2018 11:17