Ілюзія дистанційного навчання

Повідомляє ТерМедіа 10.05.2020 13:39

Фото з мережі Інтернет

За минулу добу «0» дітей та підлітків:
– перевантажили свій хребет внаслідок багатогодинного сидіння;
– зненавиділи один із шкільних предметів через те, що просто його не розуміли;
– проявляли неконтрольовані спалахи гніву й перебували під впливом стресу;
– зневірилося у своїх здібностях та можливостях;
– зустрілися із порушеннями сну й апетиту;
– зіткнулися із проблемами у спілкуванні з батьками.
Як думаєте, я правильно розв’язала цю задачу? Відповідь «0» – правильний розв’язок? Яку оцінку отримую?

Відповідь неправильна! Бо там точно не нуль. Бо, навіть не знаючи статистики по усіх областях України, можу назвати свою: сумну, жахливу, нестерпну! Серед дітей, яких консультую, і дітей моїх знайомих, тільки й чую скарги про дистанційне навчання на карантині, пише ct.ugcc.ua.

Діти й підлітки:
– обурюються величезною кількістю домашки, з якою не можуть впоратися без допомоги батьків (що в цьому випадку обурює батьків, думаю, пояснювати не варто);
– перебувають у стані життя й навчання «на пришвидшенні»: фізику, задану в 9.00, вислати до 11.00 (тоді, як ще інші уроки тривають до 15.00); завдання, отримане від вчителя після 22.00, зробити на завтра… Переглянути (та ще й зрозуміти і вивчити!!!!) сім презентацій, надісланих вчителем (у презентації по 63 слайди з купою тексту!). Як????
– «приходять до школи» (за робочий стіл і комп’ютер) о 10.00, а стають о 18.00 (інколи – пізніше)… І у школі не було так само, не кажіть! Бо, по-перше, хребет вони випрямляли, переходячи з кабінету в кабінет, а, по-друге, після уроків і перед виконанням домашки проходили хоч якийсь шлях додому. Зараз піднятися – це хіба необхідність піти в туалет.
– і далі не встигають прибрати у своїх кімнатах та нарешті навести лад у шухлядах (є такі діти, які навіть за час карантину не знайшли на це часу), долучитися до виконання спільних домашніх обов’язків, просто й безтурботно поспілкуватися з батьками, братами й сестрами.
– І, що найболючіше, щодня усе більше вірять в те, що вони НЕ ТАКІ! Не справляються, не розуміють, не встигають, не вміють…
Чи є щось позитивне? Звісно! Є діти й підлітки, які з захопленням розповідають про шкільне навчання на карантині, яким багато всього подобається (хоча за живим спілкуванням вони теж страшенно скучають!).

Тому, аби не писати цей допис у стилі «а баба яга проти», одразу хочу безмежно подякувати й низько вклонитися усім вчителям, про яких діти розповідають з особливим теплом:
– учителям, які розпочинають свої уроки в «зум» зі слів: «Привіт, мої сонечка! Ну що, тепер Ви витриваліші, відповідальніші й мудріші ще на один день карантину? Розумнички мої! Захоплююся кожним з вас!»;
– учителям, які знаходять час і внутрішню силу 1000 разів пояснити батькам та учням усе, що незрозуміло, вкотре набрати текстове повідомлення у вайбері (без роздратування, звинувачування і нарікання);
– учителям, які спонукають дітей іти на кухню і шукати різноманітні продукти для проведення дослідів; які задають твір не про весну (якої діти цьогоріч не мали), а про те, яка моя суперсила на карантині; які замість презентації про баскетбол організовують відеофлешмоби ранкових зарядок учнів; які виставляють оцінки не за презентацію про користь праці, а за фото у прибраній шафі!

А тепер повертаємося до не дуже радісного тексту… Бо таки варто хоча б почати говорити про це! А далі, вірю, говоріння хоч трохи перейде у конкретні дії.
Навчання, я так розумію, триває до 15 травня, далі – повторення й закріплення матеріалу. Скажу відверто, багато хто з дітей уже напружили все своє тіло й мозок в очікуванні «двотижневого жаху»… І коли запитую, що хорошого відбувається у їхньому житті, вони відповідають: «Скажу Вам після 15 травня. Поки не зможу відповісти на Ваше запитання»…
І ще. До сьогодні ніколи так часто не чула від дітей фрази «Я не розумію себе. Не розумію, що зі мною відбувається». Бо така репліка більш характерна дорослим. Дітям ми все ж частіше кажемо: «Можливо, тебе щось дивує, ти чогось не розумієш?» . А тут вони так по-дорослому і 100% усвідомлено кажуть «Я не розумію себе». Чи це тішить? Частіше – лякає. Бо вони ще діти, а ми почали вимагати від них дорослого усвідомлення, розуміння, прийняття всього, що самі не до кінця розуміємо!
Не думаю, що зараз час медіації і тотального примирення усіх сторін освітнього процесу: втомлених вчителів, загнаних батьків і виснажених дітей. Ні, зараз час, коли нам, дорослим треба нарешті включити у собі МУДРИХ, ЗРІЛИХ, ЛЮБЛЯЧИХ людей! Бо нам це легше зробити, ніж дітям. Бо маємо серйозний досвід за плечима. А у них ще такого немає. І їхній організм та мозок працює не по-дорослому, а, отже, саме діти від нас зараз потребують МЕГА-розуміння й мудрості! Не наших нарікань, що нас теж усе дістало! А нашого внутрішнього спокою. Тож, любі дорослі, давайте, замість того, аби гнатися за хорошими дитячими оцінками, приділимо цей час на відновлення нашого ресурсу. Бо дітям ми потрібні сильні й розуміючі.

Ну що ж, таки назву 5 моментів, які бачу дуже реальними для втілення в карантинне навчальне життя:
1. Варто усвідомити: це не дистанційне навчання! Це просто навчання на карантині. Яке ми не обирали. Яке проходить так, як проходить. Бо справжнє дистанційне навчання неможливе, якщо в дитини немає персонального комп’ютера, має чіткі й зрозумілі програми та уроки, розроблені не за тиждень, а за значно довший період! Бо його обирають ті діти, для яких воно справді краще й ефективніше.
Тож, усі наші діти і ми, батьки, які його не обирали, маємо просто прийняти й усвідомити, що поки по-іншому – ніяк. Але! Якщо у сім’ї один комп’ютер, а в когось із батьків важлива скайп-нарада, значить, дитина пропускає урок. Без паніки! Без нічного неспання батьків з думкою, за що купити ще один ноутбук. Просто пропускає. Бо зараз робота батьків – на першому місці! Усі живуть лише на їхній заробіток. І, на жаль, за «12» з фізики поки що гречку ніяк не придбаємо.

2. Не намагаймося мотивувати дітей! Зараз слово «мотивація» взагалі недоречне! Але від батьків тільки й чутно: «Як мотивувати дітей до навчання на карантині? Нічого не хочуть робити. Не роблять самостійно. Або роблять дуже повільно»…
Відповідь – ніяк!
І щоб не писати тут зараз купу наукових термінів, скажу просто: так, як пояснюю дітям. «Уяви, що на максимальній гучності твоя колонка транслює якусь пісню: зі словами, певним ритмом, стилем! І в цей момент тобі кажуть вивчити 30 іноземних слів за 15 хвилин. Чи легко буде це зробити? Кому як, звісно. Бо залежно, яка пісня, і якої складності іноземні слова. Але, якщо відверто, то музика заважатиме, і продуктивність нашого навчання буде значно нижчою, аніж у цілковитій тиші».
Так само й зараз. Коли в голові дитини звучать треки «Тривога!», «Все дістало», «Скільки ж це все буде продовжуватися?», «Хочу до друзів!», «Хочу на вулицю», «Я в цьому році отримаю жахливі оцінки», їхнє мислення, увага, пам’ять не можуть працювати на повну потужність. Бо мозок має завдання, передусім, впоратися з емоційними треками. Бо він дуже мудро створений нашим Творцем. А тому й захищає нас від перевтоми і «відпускає на короткі канікули» нашу концентрацію й пам’ять.
Дітям зараз справді навчатися важче. Не так легко запам’ятати інформацію, важче сконцентруватися, зосередитися.
І як ми їм у цьому можемо допомогти? Обійняти, притулити, зробити чай, посидіти годинки дві на кухні, порозмовляти, помовчати поруч, прогулятися (хоча б крокуючи на місці у квартирі), подивитися класний фільм, зготувати щось дуже запашне і смачне, закутатися разом у теплий плед…
Але що робимо натомість? О, ми вмикаємо ще додаткові треки: «Увага! Небезпека! Контрольна!» (з тугим Інтернетом, який обов’язково сприятиме вчасному її проходженню…), «Кінець року! Два тижні! Ти бачив свої оцінки?»…
Жодна дитина не буде добре навчатися там, де не відчуває безпеки! Самі пригадайте свої шкільні роки: ми могли усе знати, але контрольну завалити. Тому що боялися! І мозок дав місце страху, відправивши на короткий відпочинок пам’ять та мислення.
Як мотивувати дітей зараз увесь вільний час присвятити вивченню іноземної мови? Ну, спробуйте. Бо, якщо відверто, вони вперше в житті втратили усю мотивацію до цього. Бо у їхніх голівках не вміщається тепер усвідомлення того, що не існує жодної країни, в яку ти б зараз міг втекти для кращого життя. Всі ми в одному човні: з єдиним вірусом, незалежно від знання мови. І, виявляється, у час закритих кордонів, навіть англійська нас не рятує. А ми ж їм казали, що це те, що відкриє їм світ і зробить крутішими вдесятеро…
Одним словом, тема контрольних для мене взагалі важка і неприйнятна (навіть не в час пандемії), тому, аби не піднімати брилу негативних емоцій, краще перейдемо до наступного пункту і просто припинимо сприймати серйозно так звані дистанційні контрольні. Через які наші діти не сплять по пів ночі.

3. Забудьмо про оцінки! Зовсім! Бо вони несправжні. Бо це ілюзія. І зараз маємо прекрасну нагоду натренувати навичку оцінювати дитину за критерієм «на скільки сильно вона старається». Це єдина справедлива оцінка. Яку вона має сама собі виставляти, і порівнювати з оцінкою дорослого. На скільки ти постарався це зрозуміти, вивчити, запам’ятати? Що зробив для того, аби підняти свій бал старанності? Як сьогодні по-іншому організував свій день, аби більше вивчити й виконати завдань? Що тепер тобі вдається значно краще, аніж минулого тижня? Від якого мультфільму чи серіалу сьогодні відмовився на користь вивчення 50 нових іноземних слів. Як можу тобі допомогти краще постаратися?
Усі інші бали і до пандемії були «оцінюванням риби за вміння лазити по деревах», не те, що зараз. Слухайте, як дитина має сама зрозуміти усю тему лише на основі прочитаного параграфу? Це ж лише знання. Але щоб набути умінь і навичок, їй треба вправлятися. І, бажано, з вчителем, який вміє й показує.
А то смішно виходить. Ми переймаємося, що дитина не зрозуміла параграфу і теми. А як вона мала його зрозуміти без живого вчителя й прикладу? Якщо вона його може освоїти сама, то, може, з вересня не варто думати про повернення в школу?
І ще. Наша батьківська совість стає спокійнішою після того, як у дитини 11 балів за тест, який зробили ми?
Далі…без коментарів
Просто, може, таки варто відсвяткувати тортом першу «7» нашого відмінника? І нарешті включити критичне мислення.

4. Полюбімо наш дім! Навіть якщо він вже втомив нас страшенно. Часто ми, називаючи свої улюблені ресурси, згадуємо все, крім дому. А таки варто починати з нього. І вже давно пора разом із дитиною під веселу музику на четвереньках перемити усю підлогу в домі й вперше зустрітися з існуванням брудних плінтусів. Варто навчити дітей готувати класні й смачні страви, на які до цього не було часу. І, навіть якщо ми самі їх готувати не вміємо, дядько Ютуб навчить нас це робити. Ось – найнезабутніше дистанційне навчання! Яке не лише подарує купу корисних життєвих навичок, але допоможе нам, батькам, не перетворювати школу на монстра ні для себе, ні для дитини.

Один підліток-відмінник сказав мені, що за минулий тиждень зробив близько 23 презентації, 8 з яких з історії. Але коли я запитала, що він пам’ятає з цього всього, він засміявся і заявив: «Звісно, нічого».
Чи можемо радіти його дванадцяткам? Відповідальністю перед вчителями й шкільними вимогами – так. Але втомленим хребтом, зором, мозком – ні.
Зараз багатьом дітям дуже подобається готувати. Знаєте, чому? Тому що це творчий процес, і тому що вони відчувають цілковитий контроль над ним! Тільки від них залежить, скільки вирішать додати борошна чи цукру. Тому, у цей геть неконтрольований і тривожний час, дозвольмо їм хоч щось контролювати, відчуваючи безпеку.

5. Дякуймо вчителям і школі за усі старання й пропозиції, але обираймо для наших дітей те, що допоможе нам тихо, мирно й здорово перебути цей час. Хочемо мати здорових себе і дітей? Тоді дбаймо про здоровий сон, радісні миті, відпочинок, фізичний рух і світлі думки! Якщо цьому всьому сприяє так зване дистанційне навчання, супер, продовжуймо у тому ж дусі! Але якщо ні, то нарешті візьмімо на себе відповідальність за щастя і добробут у наших сім’ях. Без крику й роздратування на дітей! Без виконання домашок замість них! Без естафет «від оцінки до оцінки»!

І, якщо вирішили включити у собі «вчителя», й пояснюємо дітям матеріал з криком і нервами, пам’ятаймо: у її голові в час нашого пояснення звучить трек «Боюся тата!» або «Мені страшно від крику і погляду мами». Тому, аби допомогти знову запрацювати її мисленню, увазі й пам’яті, вимикаймо страх та пояснюймо з любов’ю й спокоєм. Не вміємо пояснити хімію? О, значить якраз час передати дитині наш професіоналізм у митті дзеркал і приготуванні млинців!

Якщо Ви все ж дочитали цей довжелезний текст до кінця, то вірю, що наступні два тижні зробите найпрекраснішими, найспокійнішими, найресурснішими карантинними тижнями Вашої сім’ї. З Богом! До радісного й здорового (в усіх сенсах) завершення навчального року!

Наталія Сиротич,

PhD, психолог, фахівець з волонтерства Благодійного фонду «Карітас-Київ»,

член Асоціації дитячих та сімейних психологів України та Української Асоціації Християнської психології

Опубліковано : 10.05.2020 13:39