Освіта 18+ : як навчаються дорослі студенти

Повідомляє studway.com.ua 16.07.2018 09:17

Фото з мережі Інтернет

Не кожен має сміливість піти до університету, перетнувши вікову лінію типового абітурієнта. Старші студенти, що наважилися на денну форму навчання й ділять із тобою аудиторії, як ніхто інший, помічають недоліки системи освіти й відчувають різницю поколінь. Але все одно відкладають подалі роботу, передають частину хатніх справ родині і йдуть зранку на першу пару: вчитися ніколи не пізно, особливо якщо це «з любові».

Наталя, 40 років – першокурсниця СНУ імені Лесі Українки

Вчителька англійської мови Наталя вивчає польську мову: це її друга вища освіта. Її сім’я проживає в Луцьку. Першокурсниця виховує двох синів: другокурсника Володимира й третьокурсника Павла.

Якось випускники «взяли на слабо» Наталю, мовляв, чи вдасться їй успішно скласти ЗНО з англійської. Так і почалася історія спонтанного вступу.

– Мені як викладачці англійської було цікаво побачити ЗНО зсередини, але оскільки на одне зареєструватися було неможливо, довелося обирати три. Потім, побачивши одну порожню клітинку, вирішила, що можна й чотири.

Наталя написала тести, отримала результати й забувала про цю історію. Та невдовзі вона зустріла своїх випускників: вони дуже переймалися щодо свого вступу. Тоді Наталя й сама зацікавилася, чи є в неї шанси потрапити на бюджетне місце.

Бюджетних місць на фізичній реабілітації, куди спочатку хотіла потрапити жінка, не було. Тож, ознайомившись з іншими пропозиціями й зваживши свої сили, Наталя подала документи на спеціальність «Польська мова: середня освіта».

– Декан факультету мене спочатку не зрозумів (усміхається). Мовляв, навіщо вступати на перший курс і вчити купу непотрібних предметів, якщо можна піти на платні курси. Не могла ж я йому сказати, що просто перевіряю шанси на вступ (сміється).

Декан намовив Наталю скласти вступні іспити ще й на магістратуру – за результатами вона пройшла на бюджет і на бакалаврат, і на магістратуру. Виникла дилема: що ж обрати? Наталя була не готова до такого результату: як поєднувати роботу, навчання та сім’ю, жінка не знала, тож узяла ніч на роздуми. Зранку вирішила спробувати і, обравши перший курс, занесла документи.

– Спочатку думала, що забрала у випускника школи державне місце. Але я заспокоїла себе тим, що ми всі в рівних умовах і ніхто нікому не заважав скласти ЗНО краще.

Зараз Наталя закінчує перший курс і отримує підвищену стипендію. Розповідає, що різниця між нею та одногрупниками після школи помітна лише візуально. Група невелика: 12 студентів – і Наталя сприймає їх як дітей. Хоча стосунки в них склалися хороші: вони навіть списують одне в одного.

Викладачі ставляться до Наталі, як і до решти студентів. Винятків не роблять: зробила домашнє завдання – отримала оцінку, ні – отримала на горіхи.

Наталя каже, що іноземну складно вивчати самотужки. Потрібен керівник, який доступно пояснить, перевірить і змотивує: завдяки цьому рівень її знань значно вищий, ніж у відвідувачів мовних курсів. Хоча є й негативні моменти:

– Коли я отримувала першу вищу освіту, було багато непотрібних предметів, і ця тенденція зберігається. Викладачі пояснюють, що на філологічному напрямку студенти повинні бути обізнані в усіх сферах. Але щоб зробити остаточний висновок, треба пройти шлях від першого курсу до останнього.

Сім’я Наталю підтримує, тож вона може менше часу приділяти домашній роботі. Надалі жінка хотіла б працювати і з англійською, і з польською мовами, але як саме застосовувати знання, ще не знає.

– Я спонтанна людина: вирішила скласти ЗНО – склала, вирішила подати документи – подала. Вирішила, зробила і пішла далі.

Давид, 27 років – студент третього курсу ЛНУ імені Івана Франка

Давид родом з грузинського міста Зугдіді. До України хлопець переїхав у 2014 році, наразі вивчає журналістику. Це його перша вища освіта: після закінчення школи пішов служити в армію, а потім проходив курси з програмування.

– Спочатку я хотів навчатися в іншій країні. Але у Львові вийшла заміж моя сестра Катерина. Я приїхав до її сім’ї в гості й залишився: сподобалося місто й люди.

Вступати на журналістику Давид не планував: хотів піти на режисера, але друзі переконали, і він обрав саме журналістику. Спочатку думав, що зробив правильний вибір, але невдовзі пошкодував. Можна було б кинути навчання зараз і наступного року вступати на режисуру, але хлопець хоче довести розпочату справу до кінця, а вже потім здобувати другу вищу освіту, яка буде ближче до серця.

Давид не хотів на денну форму навчання і перевівся на заочне – з’явилася проблема: іноземні студенти, які навчаються на «заочці», не отримають посвідку (документ, що дозволяє іноземцю пересуватися по Україні під час усього навчального періоду). Довелося знову переходити на стаціонар. Натомість про своє майбутнє навчання говорить, що обов’язково буде на денній:

– Студент не може навчатися заочно, якщо правильно вибрав професію. Йому буде цікавим саме навчання, а не диплом.

Давид розповідає, що їхати до іншої країни і вступати до університету не боявся, а навіть був радий, що познайомиться з українцями ближче. Хоча зараз, навчаючись із молодшими від нього студентами, відчуває дискомфорт. Припускає, що в цьому таки винна різниця у віці.

– Можливо, проблема і в тому, що я не сильно комунікабельна людина. А ще я часто не розумію їхніх жартів: усі сміються, а я просто зуби показую. Але загалом стосунки з ними хороші. Вони мені не раз допомагали, за що я дуже вдячний.

Натомість труднощі виникають у його племінника, що навчається в українській школі: попри високий рівень підготовки, деякі вчителі сповідують радянський принцип виховання дітей, іноді не дуже добре ставляться до грузинського хлопчика і подають нехороший приклад дітям.

Після переїзду до України Давид відкрив із сестрою грузинський ресторан «Лазіка», та довго він не проіснував. Утім, плани на майбутнє вже є: їх грузин поки що тримає в секреті.

Про Україну та українців відгукується по-різному. Нерідко він помічав неповагу, ставав свідком хабарництва, критикує закон про прийняття іноземців на роботу і транспортну систему. Хоча серед українців частіше зустрічав добрих, чесних людей. Викладачі теж ставляться до Давида добре, багато разів пояснювали матеріал індивідуально.

– Мені подобається фраза: «Не буває поганої нації: бувають погані люди». Думаю, це правда.

Дмитро, 24 роки – студент другого курсу Маріупольського державного університету

Діма народився, виріс і навчається в Маріуполі. У місті є три металургійних гіганти, на одному з яких працюють батьки Дмитра.

– Я міг піти навчатися в технікум і здобути освіту для роботи на заводі. Батьки хотіли, щоб я отримав робоче місце з пенсією, стабільність.

Проте Діма наполіг на тому, щоб піти до вишу, вступив на переклад, але навчання не закінчив. Через три семестри зрозумів, що не до душі, і забрав документи.

– Я думаю, обирати майбутню професію в 17-18 років зарано. Після школи потрібно відчути життя, попрацювати.

Дмитро все-таки вирішив здобути вищу освіту і вступив на перший курс юридичного факультету. Обрав саме денну форму, бо на заочній не подобалося байдуже ставлення викладачів і студентів до навчання. Батьки хлопця не підтримали, але зрозуміли.

Незважаючи на порівняно невелику різницю у віці з одногрупниками, Дмитро відчуває, що в них різні пріоритети. Першокурсникам після школи здається, що море по коліна і вони все знають. А є й такі, що ставляться до життя складніше, ніж це потрібно.

– Можливо, я теж колись був таким. Хоча через заїкання в дитинстві я завжди старався більше слухати, ніж говорити. Я не квапився висловлювати свою думку і зараз розумію, що це правильний шлях. Ми ще надто молоді та недосвідчені, щоб голосно висловлюватися.

Діма каже, що в університеті часто мало не доходить до конфліктів через дрібниці. Але критичних ситуацій вдається уникати: хлопець вважає, що це через досвід роботи. Дмитро працює барменом, тож уміє спілкуватися з людьми за різних обставин, так щоб конфлікти не виникали. Про поєднання роботи з навчанням розповідає таке:

– Часом дуже легко, часом неймовірно складно. Залежить від ситуації на роботі та в університеті. Я майже не відпочиваю, але викладачі йдуть назустріч, бо я пояснюю ситуацію, сам прошу більше часу на вивчення матеріалу.

У програмі Дмитро бачить недоліки, а систему вважає застарілою: час рухається, а методи не змінюються.

– Зараз багато студентів працюють під час навчання. І вони повинні або платити хабарі, щоб отримати диплом, або йти з університету. Вони стають байдужими до обраної професії вже на другому курсі.

Проте Діма каже, що в юності не потрібно обирати між роботою та навчанням: треба «накидувати» на себе якомога більше інформації, більше діяти. Тож улітку планує відпочити й зануритись у вивчення обраної спеціальності, адже з третього курсу хоче працювати в юридичній сфері.

Опубліковано : 16.07.2018 09:17