Дітей за неуспішність і погану поведінку били і у сиву давнину, і продовжують бити у наш, здавалось би, цивілізований час. Думаю, чимало батьків перед тим, як взятися за ремінь, вирішували для себе “гамлетівське питання”: бити чи не бити? Одні тільки страшили ременем чи прутом, інші били нещадно. Моя колега призналася: “Мене за непослух дерли як сидорову козу…” Філологи висувають кілька версій появи цього фразеологізму. Такий собі ґазда на ім’я Сидор мав шкідливу козу, яка поїдала капусту у чужих городах. От і “виховував” її палицею…

У середні віки тілесне покарання було основним методом вбивання у голови дітей знань і виховання. Про це свідчать численні гравюри, які можна знайти в Інтернеті.

У шкільні роки мені довелося прочитати з примусу батьків і вчителя російської літератури трилогію Максима Горького “Дитинство”, “В людях”, “Мої університети”. Дуже мене засмутило, як карав сироту Максима рідний дід Каширін. Він побив онука різками, які попередньо вимочив у соляному розчині. Хлопчик тяжко хворів щось зо два тижні. Потім у душі діда щось ворухнулося. Він підсів до ліжка онука і крізь сльози почав згадувати, як його колись били. Слова Горького з книги «Дитинство» досі не втратили актуальності: «Вспоминаю свинцовые мерзости дикой русской жизни…».

А тепер ближче до нашої новітньої історії. Йдеться про міжвоєнний період у Галичині. Активний член відродженого товариства “Рідна школа” Петро Пітила, якому виповнилося 90 років, згадує, якими були покарання у змішаній польсько-українській школі його рідного села. Тоді виставляли оцінки не лише за поведінку, а й за уважність на уроках. Неслухняних дівчат били по руках лінійкою. Для хлопців було інше покарання. У класі було підвищення, яке називали “градусом”. Там учнів били прутом по сідницях, щоправда, не скидаючи штанів.

Петро Пітила був одним з найкращих учнів школи. Директор довіряв йому “почесну” місію заготовляти з плакучої верби прути для вчителів школи… Один недбайливий учень, який часто діставав прутом по дупі, придумав хитрість: до підкладки штанів пришив шмат старого кожуха. Для амортизації. Вчитель б’є, а той навіть не скривиться. Врешті-решт вчитель здогадався, у чім річ. Мушу признатися, що і автор цієї публікації вдавався до такої хитрості. Коли відчував, що мама після чергової двійки візьметься за ремінь, надягав під брюки лижні штани.

Якщо у містах засобом покарання був ремінь, то по селах використовували прути. “Била мене мати березовим прутом…”. Найпершим обов’язком дітей у селі було пасти корову. А дітлахи з ранку до вечора ганяли у футбол. Батьки йшли виганяти дітей з тої забави не з порожніми руками…

Ніде не знайшов інформації про заборону чи дозвіл побиття дітей у радянських школах. Але били. Фельдшер села Дунаєва Володимир Галушка згадував свою першу вчительку. Дітей, які не хотіли вчитися або не мали на це відповідних здібностей, забирала до своєї хати для додаткових уроків. Тих, хто лінувався, не просто ставила у кут, а голими колінами на гречку… У колишній четвертій школі з поглибленим вивченням англійської мови (тепер це успішна Лінгвістична гімназія) для учнів з низькою успішністю існувала так звана “віслюча парта”, тобто найближча до стола вчителя. До речі, випускниця цієї школи, доцент Львівської політехніки (не захотіла себе називати), казала, що мама примушувала її вчити вдома певну кількість англійських слів з ременем чи капцем у руках. Після того, як ремінь походив по сідницях дівчини, пам’ять у неї поліпшувалася… З вдячністю згадує маму і її не зовсім педагогічні методи навчання, бо тепер чудово знає англійську мову…

Моя мама закінчила педагогічний технікум. Я їй казав, що бити дітей непедагогічно. А вона згадала епізод з “Педагогічної поеми” видатного педагога Антона Макаренка. Він був проти побиття “важких” вихованців. Але одного разу не стримався. Попросив учня піти до лісу нарубати дров. Той зухвало відповів: “Йди сам і нарубай”. Антон Семенович добряче врізав нахабі по пиці… Відтоді дисципліна у трудовій колонії відчутно поліпшилася… Макаренко вибачився за свій вчинок і перед вихованцями, і перед педагогічною спільнотою. А Надія Крупська хотіла звільнити Макаренка з роботи…

Батько видатного скрипаля Нікколо Паганіні примушував сина годинами пілікати гами і етюди на скрипці. Той її зненавидів. Батько хлопця і бив, і зачиняв на кілька годин у сараї. Що з того вийшло, знає увесь світ…

Мені діставалося за різні провини. Найбільше дістав і ременем, і віником за цілковито дурнуватий вчинок. Стільки років минуло, а досі соромно. Мама попросила мене (то був сьомий клас) помити три тарілки і пару виделок. Мені було ліньки то робити, і я сховав цей посуд у… топку кахельної печі. Глибокої осені мама вирішила запалити піч і тільки тоді виявила, куди подівся брудний посуд… Тоді дістав цілком справедливо.

Фізичне насилля над дітьми у сім’ях, школах, виправних закладах України для неповнолітніх заборонено Сімейним кодексом України. Але деякі вчителі казали мені: “Ви собі не уявляєте, як кортить врізати по пиці якійсь наглоті!”. А інша вчителька, вже старшого віку, сказала: “Шмагати треба не дітей, а батьків…”. Щодо покарання вдома, то тепер набув поширення інший метод виховання: не дати бавитися з комп’ютером, смартфоном, не дати грошей на розваги…

Лише 20 країн Європи однозначно засуджують насильство над дітьми, хоча це закріплено законодавством усіх європейських країн. У США дитина може поскаржитися на батьків у поліцію. Але не в усіх штатах… Найбільш поширені тілесні покарання в африканських та азіатських країнах. Скажімо, у Намібії, попри заборону міністерства освіти, діти, які допустили якусь провину, повинні стояти нерухомо під деревом з осиним гніздом… У “просунутому” Сінгапурі тілесні покарання цілком законні (лише для хлопчиків). Дітей б’ють легкою тростиною і не більше шести разів (норматив самого міністерства). Карають дітей палицями у Південній Кореї. Але палиця має бути не грубша за 1,5 сантиметра у діаметрі. Інколи б’ють увесь клас за провину одного учня…

У Японії, окрім класичного побиття бамбуком, придумали страшніше покарання – стояти з фарфоровою чашкою на голові з витягнутою під прямим кутом ногою… У Пакистані за двохвилинне запізнення до класу примушують вісім годин читати Коран. У Непалі найбільш принизливим вважається покарання, коли хлопчика перевдягають у жіноче плаття і залежно від провини примушують так ходити від одного до п’яти днів…

Тож бити чи не бити? Питання залишається відкритим…