Про перші враження від навчання в Стенфорді співзасновник онлайн-платформи Prometheus Іван Примаченко поділився з українцями на своїй сторінці у Facebook.

• На першій парі ми розбираємо відновлення шкільної системи в Новому Орлеані після урагану Катріна, через який місцевий шкільний округ було в прямому сенсі цього слова змито з лиця землі. Перед класом всі прочитали докладний опис того, як купка волонтерів на чолі з Сарою Асдін взялася за відчайдушну місію відновлення освіти в місті, а тепер ми розбираємо кожне прийняте тоді рішення, дискутуємо, які помилки були допущені і чи можна було зробити краще. Хтось цитує статтю з домашнього читання, хтось свій власний досвід, часом дискусія переростає в запальну суперечку, але завжди з повагою до думки один одного. Все це більше нагадує засідання справжнього штабу з подолання кризової ситуації, ніж університетську пару. Наприкінці заняття до нас приходить сама Сара Асдін - їй можна поставити запитання чи подискутувати, чим ми і займаємося наступні півгодини.
• Тут люблять довгі і напружені пари - три години активних дискусій з перервою в п'ять хвилин є нормою. Деякі пари тривають п'ять годин. Викладачі постійно підганяють вперед, жорстко тримають темп, намагаються вичавити максимум користі з кожної хвилини - час в Стенфорді безцінний. До речі, ніхто тут не робить зауваження за те, що ти п’єш чи тихенько їси на довгій парі – всі розуміють, що для навчання потрібні сили.
• Окремий кайф - однокурсники. Зі мною разом навчаються колишній пілот ізраїльських військово-повітряних сил, розробниця комп'ютерних навчальних ігор, співробітниця міністерства освіти Сінгапуру, шкільний вчитель з неблагополучного району Лос-Анджелеса та інвестиційний банкір з Японії. Історія кожного - неймовірна. Не встигаєш домовлятися про зустрічі за кавою, щоб краще познайомитися і розпитати про їх унікальний досвід.
• Середній вік студентів магістратури тут: 25-30 років. Більшість йде кілька років попрацювати після завершення бакалаврату і лише після цього повертається завершити навчання. Але не рідкість люди в 40 і 50. На мої пари в бізнес-школі ходить студент під 70 років - жваво бере участь в дискусіях і своїм досвідом вносить серйозний вклад в роботу.
• Звичайно, особливі потреби не можуть стати на заваді навчанню. Майже всі двері обладнані спеціальним пристроєм, щоб їх легко було відкривати людям на візку, а пандуси і ліфти доступні в кожній будівлі. Через електронну систему можна повідомити технічну службу і викладача про ваші особливі потреби - вони підготують всю необхідну технічну та методичну підтримку на початок пари. Своїх студентів і співробітників тут цінують.
• Крім того, в Стенфорді цінують свою історію - хоча університету нема й 130 років і він є наймолодшим серед провідних світових вишів. Над кампусом височіє Башта Гувера, названа на честь випускника Стенфорду, що став президентом США. В офісі, де ми працюємо, відвідувачів зустрічає табличка, що це найстаріша будівля на кампусі і що колись в гуртожитку, який тут знаходився, жив Стейнбек. Всі будівлі і левова частка аудиторій мають власні імена - як правило, на честь видатних випускників та донорів, завдяки пожертвам яких ці будівлі були побудовані. Університет пам'ятає всіх, хто йому допоміг, і пишається успіхами всіх, хто колись вчився тут. А вчився тут багато хто: від засновників Google Бріна і Пейджа до легендарного гравця в гольф Тайгера Вудса.
• А ще відомі люди люблять кидати Стенфорд, щоб поспішати творити великі справи. Джон Кеннеді кинув місцевий MBA, а Ілон Маск через два дні після старту навчання покинув докторську програму, щоб зайнятися бізнесом. Як не крути, але репутація університету практиків, а не теоретиків, взялася у Стенфорду не на пустому місці.
• Коли почало здаватися, що більше мене нічого не здивує, я потрапив до університетської бібліотеки. Більшу її частину займають безкінечні полиці з книгами, де сконцентровані саме ті праці, які викладачі задають читати своїм студентам. Достатньо ввести назву на сайті бібліотеки і на електронній мапі тобі негайно покаже місцезнаходження жаданої книги. Не потрібно нічого замовляти і чекати – приходь і читай. А щоб читати було зручніше, навколо полиць з книгами розташована купа спеціально обладнаних для навчання місць: від робочих столів і зручних диванів до закритих кімнат для колективної роботи. Все оточення тут зроблене так, щоб байдикувати було складніше, ніж вчитися. І де все це було в мої студентські роки?